У що вірили наші предки
Мудрий Сенека говорив: «Для мене не існує зацікавленості знати будь-що, хоч і дуже корисне, якщо я лише один буду це знати. Якби мені запропонували найвищу мудрість, але з умовою, щоб я мовчав про неї, я б відмовився.»
Маг, шаман, цілитель, колдун, знахар… Як багато назв подарував нам час для визначення людей, наділених знаннями та здібностями, що простій людині здаються особливими. Знахар уявляється нам таким собі дідком з довгою бородою та торбиною, набитою цілительним різнотрав’ям. В словнику В. Даля зустрічається наступне визначення цього слова: „Знахар (ворожбит, шептун, цілитель) –людина, яка вміє цілити за допомогою магії та предметів (рослин, жару і т.п.)”.
Цілительство використовувалося ще п’ятнадцять тисяч років тому в Стародавній Індії, Китаї, Тібеті, Єгипті… Про нього згадується у Старому та Новому заповітах. Цілителі передають знання у своїх родинах із покоління в покоління. Існує вірування, що знахар, який не встиг передати свої вміння наступникові переносить жахливі передсмертні муки. Аж до кінця вісімнадцятого століття цілителі були головними лікарями майже на усіх рівнях суспільства. Довіра знахарю збереглася в багатьох місцях й донині.
В звичайній медицині лікар відіграє важливу роль, використовуючи спеціальні знання і вправі призначати пацієнту необхідне лікування. В народній медицині цілитель сам приймає рішення і сам особисто відповідає за його наслідки. Часто при лікуванні знахар звертається за допомогою до самого хворого, його родини та оточення. Народна медицина використовує суто індивідуальний підхід до пацієнта, використовуючи в кожному окремому випадку щось своє –екстрасенсорику, лікувальні трави, молитву, очищення, рефлексотерапію…
В традиційній медицині досить рідко задумуються над тим, аби заспокоїти хворого, налаштувати його на виздоровлення морально. Народна ж медицина досить пильно приділяє увагу тому, як щиро вірить пацієнт у подолання хвороби, у позитивне відношення до лікування. Основними засобами лікування цілителя є трави та заговори. Заговори сприймаються або усно від учителів, або від записів розповсюджених серед сільського населення під назвами „квітників”, „травників”, „лікувальників”. Вимовляються вони пошепки.
Головна відміна між колдуном та цілителем в тому, що перший скривається від людей і намагається закутати власне ремесло таємницею, другий же працює відкрито та без хреста чи молитви не приступає до справи, усі цілительні заговори за основу мають молитовні звертання до Бога та Святих угодників.
Крім цілителів люди з давніх-давен вірили у надприродню силу. Містика завжди оточувала нас, які б релігійні чи атеїстичні ідеї ми б не дотримувалися. Звичайно, не всі люди бояться чорної кішки, але інтуїтивно кожен відчуває зв’язок з іншим, невідомим світом. В чому ж основа надприродніх явищ? Ось приклади прикмет, яким, з певних причин, довіряє народ: собака виє мордою до землі – бути покійнику, а до гори –пожежі; земля із семи могил добрих людей рятує від напастей; мило за пазухою оберігає від порчі.
А ось прикмети містичного характеру: коли гроб завеликий – чекай ще на одного покійника; двері, що ніколи не скрипіли, враз „подали голос” –чекай неприємностей; без причини падає картина зі стіни, особливо портрет господаря або когось із родичів знаменує нещастя; знайти підкову – на щастя.
Можливо комусь вдалося особисто спостерігати, як при смерті людини ставили на вікно склянку із водою, в народі ця прикмета використовується для вмиття душі покійника.
Хтось може вірити у прикмети, хтось ні, але наші прадіди мали втому сенс і намагалися їх дотримуватися.
