Трансплантація в Україні — як вирішити проблему
Якісної і повноцінної трансплантації в Україні немає із-за низки проблем, які не вирішувалися та накопичувалися роками – законодавчих, організаційно-методичних, фінансово-інфраструктурних, соціально-психологічних. Про це повідомляє прес-служба МОЗу. В Україні при потребі 5 000 трансплантацій в рік проводиться не більше 120, менше ніж 15% від цієї кількості – трансплантація від померлих донорів. Трансплантація в Україні фінансується лише з державного бюджету, а це недостатньо і фінансово невигідно. Так, за відповідною програмою з трансплантації у 2015 році було відправлено на лікування за кордон 84 пацієнти, що коштувало державі 202 млн грн. Ще 300 пролікувалися за власний кошт або кошти благодійних організацій. Загальна сума витрачених на ці цілі грошей дорівнює приблизно 43 млн доларів США. За умов правильно розробленого законодавства та вкладення цих коштів в розвиток вітчизняної трансплантології, Україна рятувала би своїх пацієнтів самостійно за значно нижчою собівартістю, більше того також мала би можливості для розвитку медичного туризму в цьому напрямку.
Першочергове завдання — ухвалення Закону 2386а-1 «Про внесення змін до деяких Законів України щодо трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині». Так, належна законодавча нормативна правова база необхідна для вирішення наступних питань:
— створення єдиного державного органу, що регулює роботу всієї системи трансплантації;
— розвитку системи транспланткоординаторів, визначення їх функцій і повноважень – саме ця служба є координуючою і сполучною ланкою, яка повинна виявляти потенційних донорів, обстежувати їх, інформувати про їх появу трансплантаційний центр.
— затвердження порядку ввезення в Україну та вивезення за межі України трансплантатів гемопоетичних стовбурових клітин (кісткового мозку).
Також вкрай необхідним є створення єдиного реєстру пацієнтів, які потребують трансплантації, – на сьогоднішній день ми не маємо достовірної уточненої інформації щодо їх кількості.
Галузь трансплантології потребує також фінансово-інфраструктурного та кадрового дооснащення: слід провести ревізію провідних клінік на наявність необхідного обладнання; ввести в програму навчання анестезіологів-реаніматологів вміння готувати органи для трансплантації, регулярно підвищувати кваліфікацію медперсоналу.
Важливим є упровадження доступної і зрозумілої системи закріплення згоди громадян стати донорами. Тут велику роль відіграє інформованість суспільства і ставлення громадян до цієї проблеми. Навіть при презумпції згоди, якщо протистояння суспільства велике, кількість донорів не збільшиться (як, наприклад, сталося в Казахстані). І, навпаки, в країнах з презумпцією незгоди показники донорства при правильній державній політиці можуть бути досить високими (в Іспанії вони найвищі в Європі: 35 донорів на 1 млн при існуючій презумпції незгоди). Тому соціально-психологічний аспект є важливим і, в кінцевому підсумку, визначальним для розвитку трансплантації. Важливим є проведення широкомасштабної кампанії з пропаганди посмертного донорства, активна просвітницька робота в цій сфері, співробітництво з релігійними організаціями щодо роз’яснення жертовного характеру посмертного донорства.
Розвиток трансплантології має стати пріоритетним напрямком державної програми. Зокрема, мають бути створені робочі групи для напрацювання пропозицій щодо створення національної стратегії розвитку трансплантології в Україні та удосконалення законодавства в цій сфері. А також розроблений план роз’яснювальної роботи щодо посмертного донорства.
